нам.

                                                                                Мій сніг.
    Зараз в моїх великих колонках грає Ліфт, а в моєму маленькому серці емоції розривають самі себе. Якось все дивно,чому так,скажи ти, і скажу я. .
ми вже четвертий день без ніжних слів, і вже четвертий день,всьо шо їла-то були сльози мої солоні.
Коли був поряд,коли були готові побитись. .розбити один одного як мій брат бє бакали. .сльози були солодкими.
         Коли був поряд,не могла дивись тобі в очі, за надто теплі зрачки маєш. Багато раз казала тобі шо ненавиджу. Багато раз казала шо люблю,багато раз відштовхувала і багато раз обіймала. Твої обійми хотілось відчувати завжди, але прикро шо була не одна хто відчувала їх. За багато того "прикро" зараз в голові. Прикро шо не помітив мене,коли на вулицях Львова ше спав сніг. Прикро шо думала шо писанина твоя була унікальна, і писав то тільки мені. Прикро шо ревність твоя заставляла тебе зневажати хорошими моментами. Прикро шо в ту ніч,пішов спати окремо від мене. Прикро шо не була з тобою,коли співав хворий дельфін. Прикро шо не любиш мої фотографії. Прикро шо вважаєш мене злою. Прикро за ті пяні фрази сказані тобою і мною. Прикро шо не сказала тобі шо кохаю,коли то відчула в перше. Прикро шо сльози капали,коли ти вперше сказав шо кохаєш. Прикро за всі непорозуміння. Прикро шо рахуєш мене не справжньою.Прикро за все шо прочитала вчора. Прикро шо не хочеться більше,вина.Прикро шо зараз ти не зі мною.
            Мені мало повітря,може то ті свічки шо тут горять? я не знаю. Незнаю як подякувати тобі за те шо ти є. Незнаю як заспокоїти тебе,так як заспокоює нікотин. Незнаю як кохати, через океан. Не вмію.
Ти багато чому мене навчив. Ти знаєш. Ти вмієш. Ти навчив мене бути ніжною. Ти навчив мене посміхатись коли темно. Ти навчив мене розмовляти без  слів. Ти навчив мене,слухати. Ти навчив мене,відчувати моє і твоє тіло. Ти навчив ревності.Ти навчив бути собою.Ти навчив,щастя. Дякую.
          Я часто думаю про нас,я не перестаю думати про нас. Ми дуже різні,але такі одинакові.
Памятаєш коли ми перший раз скучили один за одним. То було за тисячі кілометрів один від одного, я ше тоді не знала які на смак твої,мої губи. Не знала як пахнуть твої кучері, і не знала чи може поміститись моя голова тобі в підмишку)
                                                             20.02.09 Катя:
                                                        ..я скучила(((
                                                         коли ти вже там приїдеш?
                                                            20.02.09 Антон:
                                                         вже приїхав))
                                                       я тоже скучив . .шота то падазрітєльна
      Цікаво шо думав тоді коли писав то. Я скажу шо думала..точніше шо відчувала. Коли прочитала шо скучив, я думала виблюю всі органи,мене тошнило і так по наркоманьськи билось серце. Здається там нічого особливого,але тоді я вже втопилась в тобі, а ти навіть не знав про моє існування.
Я люблю наше літо,і люблю той полосатий сведр (або як ти вчив "світер"), в якому зустрів мене. Я відчувала шо будеш там. Я люблю твої ромашки. Люблю твої зеленющі очі, і велитеньський розмір ноги. Я люблю твої плечі,і люблю твій живіт.Люблю ніс,і хай на ньому можна побудувати китайську стіну,вій най-приємніший. Люблю як шось говориш уві сні. Люблю цілувати твою спину коли спиш. Люблю ,дуже дуже люблю твої руки. Люблю коли тримаєш мене так сильно,шо аж злюсь. Люблю кусати тебе. Люблю твою маму,до ужаса.Люблю твої ідеальні зуби,які ти нищиш дурними цигарками. Я люблю дивитись як ти спиш. Я люблю коли дивишся на мене. Люблю ту дурну пальму в тебе в кімнаті. Я люблю то пристрасне кохання в шацьку.Я люблю твою простоту і люблю твою простинь)
Ти ревнивий, і сказав мені про це давно,але я не взяла то до уваги,так як ніколи не брала до уваги нас. Вибач. Пробач шо колись мала сумніви,пробач шо тепер їх маю. Пробач за те що заставляла плакати. Пробач шо кидалась гострими фразами. Пробач,шо засинала,пробач шо йшла. Пробач шо перший поцілунок був не в деревянній хатинці у парку. Пробач шо я тут а ти там. Пробач шо ревную. Пробач шо пробую змінити тебе. Пробач за дощ і пробач за сонце. Пробач за те що відчував дискомфорт у моїй душі. Пробач шо кричу, пробач якшо не буде мене там,зимою. .
         Я Егоїстка. Я хочу завжди забирати в тебе одіяло а потім жаліти тебе. Хочу спостерігати за мімікою твоєю,коли робиш мені сніданок. Хочу твого люксичного чаю. Хочу ту білу футболку, в якій жила літом. Хочу ше десять струсів мозгу шоб так піклувався про мене. Хочу прокидатись від того шо смієшся з мене,бо сплю з відкритим ротом. Хочу наш дощ. Хочу той кефір і булочку на лисій горі. Хочу сніг. Хочу валятись в ньому,і застудитись разом з тобою. Хочу мякі шкарпетки і твої затишні обійми. Хочу побачити твій ніс в зимку). Хочу намалювати тебе,знову. Хочу не вилазити з ліжка,три дні бо холодно. Хочу кави з молоком і твої грєнки гірчичні.Хочу відчути твоє не поголине але мяке лице. Хочу криків твоїх,бо дурна я.Хочу сліз твоїх відвертих. Хочу тебе.
ти віриш? бо ти мені рідко віриш. Повірь порі року,бо сьогодні ми разом,150 днів.
я тебе кохаю.
                         
                            ". . .кохаю тебе за кожний ранок який давала мені
                             і під час якого обнімала і мучала.
                             за те що ніколи не давала мені вмерти з голоду
                      тому шо забагато повітря без тебе".
                                                               -Антон
                                                                    

Мои мечты...

Я шептала во сне это имя,
Эти плечи во сне обнимала,
Этих глаз чистый свет томный,карий,
Эти губы во сне целовала.
И не верила в то,что случайно
Я в реальности встречусь с тобою,
Что покину свой образ печальный
И оденусь святою любовью.
Я не знала,что ты так же где-то,
Как и я,видишь сны и мечтаешь.
Так же слепо ты бродишь по свету
И находишь не то , и теряешь.
Так же ищешь тот путь,что однажды
Нам подарит с тобою друг друга,
Что подарит тот сон самый нежный,
Нам навеянный белою вьюгой.
Я искала среди равнодушных,
Среди каменных лиц твою душу-
И нашла в мире,темном и душном,
Чистый воздух и свет,что так нужен.
И теперь я шепчу твое имя,
Твои плечи ,любя обнимаю,
Твоих глаз чистый свет темно-синий,
Твои губы целую и знаю,
Что с тобой ни за что не расстанусь,
Не уйду никогда и не брошу,
И навечно с тобою останусь ,
Мой любимый и самый хороший.

Разговор за полночь...

В колонках играет - Карандаш
Настроение сейчас - "В ожидании чуда"
Вчера посидели с подружкой "по душам" в моей новой квартире.
Кстати, забыла сказать, с новосельем меня!:)
Говорили об очень многом... начиная от учёбы и заканчивая парнями. Хлопнули бутылочку вина, а потом запили её виски.
Я поняла, что не с кем и никогда мне не будет так хорошо, как с Наташкой. Никто мне её не заменит. У нас своеобразная любовь, которая длится со времени её переезда в Москву. Не знаю, что буду делать, если она после окончания ГИТИСа уедет в Англию, как собирается. Ну ладно, не буду сейчас думать о плохом...
После вина все наши обсуждения сошлись на одном - на "сильном поле". Я решила, что уже совсем скоро будет октябрь, люди будут прятаться в шарфы, торопиться домой, шлепать по лужам, а я однажды встречу "его" где-нибудь, на каком-нибудь проспекте. Я буду как всегда не по погоде одета, а он будет таким, каким я его видела в своих снах - грустным и забывшим зонт, вдыхающим никотин пачками. Так вот, я встречу его, и тогда, в принципе, мой идеально построенный мир рухнет... Это будет так же, как и в последний раз. Я заброшу всё, над чем работаю сейчас и влюблюсь. Буду думать только о нём, уделять ему всё время... я поняла, что не хочу этого. Но так должно быть. Это уже решено без меня. Что ж... жду октября. Именно тогда всё случится... я знаю.

Страх.. ...

... он со мной постоянно. Он живет во мне. Всегда. Не знаю даже, чего во мне больше - меня или страха. Он течет по моим венам. Его нельзя удалить никаким путем. Ведь тогда это будет означать удаление меня самой. Его присутствие ощутимо в каждый момент моей жизни. Я не имею представления, как это - жить без страха. Всегда со мной. Во мне. Вместо меня. Привычней, чем еда. Нужнее, чем сон. Ненавистнее, чем лень. Мелочный. Мерзкий. Мой.

Образ мысли...

Образ мысли возникает
Из неведомых миров,
Он в рассудок
проникает,
Ореол, свивая снов.
Сон прохладой овевает,
Оставляя тени
след,
А наутро убывает,
Унося с собой сто бед.
 
© Лориса

Наша новая песня!

Я не забуду тебя...
Em
Одинокой бродит в этот час
G
Ожидание самых первых фраз.
C D
И стаю птиц, как сон, уносит осень в даль.
Em
Не могла она с ним улететь,
G
Не смогла любовь ему допеть
C D
Последние слова: "Прости, очень жаль".
C D
Я не забуду тебя.
Em G
Я не забуду тебя.
C D
Я не забуду тебя никогда.
Em G(баррэ) Em G(баррэ)
Em
Я устала быть с тобой во сне,
G
Я устала таять на губах.
C D
И мне бы взять свободной птицей улететь,
Em
Но болеют крылья за спиной,
G
Вроде ты со мной и не со мной.
C D
Последние слова: "Прости, очень жаль".
C D
Я не забуду тебя.
Em G
Я не забуду тебя.
C D
Я не забуду тебя никогда.
Сразу с аккордами.
Наташа... 

У нас свадьба!

Наташа Щелкова меняет фамилию! И причиной этому становится очень радостное и светлое событие в ее жизни.
17 октября состоится торжественное бракосочетание Наташи и продюсера коллектива Сергея Мильниченко.
Сергей сделал Наташе предложение в начале сентября, после чего влюбленные назначили дату венчания и свадьбы. Именно поэтому целыми днями напролет Ранетки заняты не только подготовкой к грандиозному сольнику в Олимпийском, но и приготовлениями к предстоящей церемонии. Наташа шьет на заказ платье, остальные девчонки поровну разделили другие приятные хлопоты.
Свадебным путешествием молодоженов окажется масштабный тур, который продлится около полугода и, в который группа отправится уже в начале ноября.
Ну а пока, жених и невеста принимают поздравления!